Календарь игр
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Геймеров: 0
Нас посетили:
|
|
Prince of Persia
|
Дата публикації: 24.12.2024
|
|
Категорія: Обзор
|
Розробник: Ubisoft Montreal
Видавець: Ubisoft
Дата виходу: 9 грудня 2008
Жанр: Action / Adventure
А здавалося все починалося просто чудово. Пустеля, я, моя єдина
улюблена Фарах і мішок золота у неї на спині. До вашого відома – Фарах
це мій віслюк. А улюблена – тому що ви пробували перти на собі через
пустелю мішок золота? Але ж довго щастя не може продовжуватися. На цей
раз змішала карти пісочна буря: спочатку зникла дурна Фарах з моїм
єдиним і улюбленим мішком золота, потім „вдалося” впасти зі скали і
нарешті добила мене Принцеса. Як, запитаєте ви? Дуже просто – звалилася
на мою бідну шию. А де принцеси, там і проблеми. Навіжені королі, сили
Зла та Добра, Обрані та усі кому тільки забажається намагаються
скрутити мені голову. А воно мені треба?
Сором’язливому шукачеві пригод
Насамперед ви можете забути про усі попередні ігри цієї серії. В ній не
має практично нічого що б пов’язувало з попередниками окрім карколомних
трюків, та й ті перейшли на якісно інший рівень. Але все по черзі.
Вже на стадії розробки співробітники Ubisoft Montreal акцентували увагу
спільноти на тому, що при написанні „Принца Персії” вони орієнтуються
на дух гри давнини, коли ще комп’ютери були великими. Тобто гра
фокусувалася більше на акробатиці, а ніж укладанні ворогів пачками, як
це було наприклад у „Принц Персії: Два трони”. Проте бойову частину теж
не забули, ще як не забули.
Отже – як Світло не могло існувати без Темряви, так і Темрява – без
Світла. Здавалося би – все гаразд, кожен на своєму місці і цим
вдоволений. Так ні, Ахріман (Ahriman), бог Темряви забажав володарювати
усім що було, що є і що буде. Сказано – зроблено: воїни Ахрімана,
„змінені” почали захоплювати королівства світла, якими правив Ормазд
(Ormazd). Звісно, світло світлом, проте поступатися своїми підлеглими,
територіями та владою Ормазду зовсім не посміхалося. І розпочалася
війна, якої ще не бачив світ (в котре вже ?). Кінець їй поклав Ормазд,
коли хитрощами заточив Ахрімана у дерево Життя, і наказав своїм вірним
послідовникам, Ахурам (Ahura) завжди охороняти його. „Завжди” – це
занадто великий проміжок часу, Ахури забули свого бога і почали
прислухатися к шепотінню Ахрімана. Прислухалися, прислухалися доки їх
король не зруйнував печатку поневолення бога Темряви, вивільнивши деякі
з його сил та послідовників. І все б у нього вийшло, увесь світ
огорнуло би темрявою, якщо б не...
Звісно, якщо б не ми. Точніше Принц. Без роду, плем’я, родини... Але з
доброю душею і великим стимулом у вигляді привабливої принцеси Ахурів
Еліки. Пішовши супроти намірів свого батька, вірна вченням Ормазда та
наділена його ж магією, вона, при „невеличкій” підтримці Принца готова
кинути виклик самому Ахріману.
Історія так собі. Проте будимо вважати її просто доброю казкою. Бо
померти не вдасться. Ніяк. Стрибайте зі скель, падайте у прірви,
кидайтеся на мечі ворогів – ви не помрете, у самий останній момент
Еліка за допомогою магії витягне вас у безпечне місце. Навіть впасти
крізь текстури тепер не велика проблема, перевірив особисто. Що ж
низький уклін за скорочення операцій „Save/Load”. Бо це дало нам змогу
зосередитися на акробатиці. Її багато. Навіть її ДУЖЕ багато. Іноді аж
занадто. За декілька часів гри на твердій землі мені довелося провести
хвилин двадцять, та й ті припадали на бої з ворогами, або дискутування
з принцесою. Увесь інший час був витрачений на стрибки, біг по стінах,
стелі, пошуку наступного місця для стрибка і так далі, аж поки не
починав плутати небо і землю. Але коли це вже начинає набридати – гра
підсовує битви з воїнами Ахрімана. Так їх не багато, проте кожен бій –
витвір мистецтва. Усі ці па, вдари мечем, магією. Принц та Еліка
працюють разом, утворюючи дивовижні комбінації. Деяких ворогів не
достати мечем і вступає магія принцеси, а іншим начхати на магію, їх
треба тільки рубати. А босів, інколи не вразиш нічим – приходиться
використовувати навколишній інтер’єр та вигадувати комбо-рухи Принца та
Принцеси. Також бої ускладнені тим, що Принцу достатньо пропустити пару
вдарів, щоб вступила Принцеса, рятуючи його і усе починається з
початку. Доречи – особистою прикметою Принцу є його залізна перчатка на
лівій руці. За допомогою її він і бігає так вправно по стінах,
чіпляється за них та ефектно підкидає ворогів у повітря. Мрія Фреді
Крюгера.
Гра побудована довкола чотирьох послідовників Ахрімана , вони і є
вищеназваними босами. Звільнившись з ув’язнення, намагаючись до кінця
зруйнувати печатку, ще утримуючу бога, вони „змінюють” святі землі. Хто
б сумнівався, що вони є нашими ворогами? Проте проходячи по грі ми
взнаємо про них більше. У кожного своя історія, і якщо деяких зовсім не
шкода як наприклад Мисливця, то Воїну вже трошки співчуваєш. Продавши
душу Ахріману, за силу, щоб захистити свій народ від навали ворогів –
він приречений завжди страждати. Якщо взагалі історія і зав’язка гри не
дуже вражає, то герої і вороги дуже гарно змальовані. Досить
харизматичний Принц, чарівна Принцеса – усі характери можна розрізнити.
Можливо це зумовлено також і графічною частиною гри. Вона вирізняється
на тлі переходу до як умога реалістичнішої картинки. У „Принці Персії”
все зображення нагадує гравюри, чи навіть так популярні комікси.
Достатньо лише кинути оком на скріншоти. Вона не шкодить, ні, навпаки –
все більше загортає в атмосферу східної казки. Камера та музика не
викликають особливих нарікань. Музики просто майже немає – вона звучить
в основному у боях, або у якісь напружені моменти. А камера завжди
слідує за головним героєм, Принцем тобто, дозволяючи озирнутися лише
стоячі на твердій землі. Що не може не радувати, бо іноді приходиться
заздалегідь планувати маршрут стрибків.
Під кінець мушу зазначити, що найбільш за все мене втомлювали охоти за
магічними кульками, які потрібні Еліці задля скріплення печатки
Ахрімана, та відкриття нової території. Інколи доводилося витрачати до
півчасу щоб знайти одну єдину, необхідну для відкриття. Проте можливо
це лише моя погана вдача.
|
| |
|
|
|
|
